ДО 80-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА

 24 грудня 2017 року виповнюється 80 років від дня народження В’ячеслава Чорновола – державного, громадського, політичного діяча, журналіста, народного депутата України I – III скликань, одного із лідерів українського правозахисного руху, багаторічного лідера Народного Руху України. Державним архівом Івано-Франківської області до цієї річниці підготовлено онлайн виставку публікацій про життя та діяльність  В. Чорновола, що виходили у періодичних виданнях Івано-Франківської області з часу незалежності України.

Походив із родини сільських учителів. Закінчив школу із золотою медаллю. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

У 1964–1965 рр. склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського пед. інституту, готувався до захисту дисертації: “Борис Грінченко як журналіст, публіцист і громадський діяч”.  

8 серпня 1965-го виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Тарасу Шевченкові в селі Шешори на Гуцульщині. А вже за місяць разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив проти арештів української інтелігенції на прем’єрі фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” у київському кінотеатрі “Україна”.

В'ячеславу Чорноволу за “політичне хуліганство” влада оголосила сувору комсомольську догану. Тоді ж його не зарахували до аспірантури, куди він пройшов за конкурсом.

Його перша кримінальна справа на початку 1966-го пов’язана з відмовою давати свідчення на закритому судовому процесі  над Б. Горинем, М. Горинем, М. Зваричевською та М. Осадчим. Суд виніс окрему ухвалу про притягнення В’ячеслава Чорновола до відповідальності за відмову свідчити. 8 липня 1966-го його засудили на три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку на користь держави.

Тоді ж підготував документальне дослідження “Правосуддя чи рецидиви терору?” – один із найсміливіших зразків тогочасної політичної публіцистики.

А укладання авторського збірника “Лихо з розуму” (Портрети двадцяти “злочинців”), який вийшов друком у Парижі, стало причиною другої судової справи. 15 листопада 1967-го В’ячеслава Чорновола за “виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад”, засудили до 3 років позбавлення волі.

У 1970-му створив підпільний журнал “Український вісник”. Впродовж двох років видав 6 випусків з інформацією про політичні репресії в Україні та хронікою українського національного спротиву.

Знову В’ячеслава Чорновола арештували на початку 1972-го за аналогічними звинуваченнями. 12 квітня 1973-го судова колегія Львівського обласного суду винесла вирок: 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на 3 роки”. Покарання відбував у таборах Якутії. У таборах вів боротьбу за статус політичного в'язня. Після виходу на заслання написав книгу “Тільки один рік”, передав її за кордон, але подальша її доля невідома.  

Під час перебування на засланні в Якутії, в травні 1979-го став членом Української Гельсінської групи. Напередодні Олімпійських ігор 1980-го, влада, зачищаючи громадський простір, сфабрикувала звинувачення проти В’ячеслава Чорновола в замаху на згвалтування. Він був засуджений на 5 років позбавлення волі. На знак протесту Чорновіл витримав 120-денне голодування.

У 1983-му був достроково звільнений без права виїзду в Україну. Повернутися на Батьківщину Чорновіл зміг лише за два роки у 1985-му.

“Чи не хотілося мені, щоб чоловік облишив боротьбу? – згадувала Атена Пашко. – Була, звичайно, мрія, щоб ми жили спокійно, щоб все було добре, але щоб він заради цього міняв свій спосіб життя – ні, ніколи. Від обшуків, арештів тільки зростало обурення на ту систему і бажання її змінити. Він був заарештований у 1972 році, а повернувся у 1985-му. Нас розлучили на 13 років. Коли він був ув’язнений, нам не дозволяли побачення, бо ми тоді ще не були розписані. Не встигли одружитися офіційно, і вони цим користувалися. 5 років я їздила до нього під ворота і на короткі побачення. Це була мука страшна… Йому дозволяли писати 2 листи на місяць. Але оскільки він писав ще до батьків, я одержувала тільки одного листа на місяць…”.

З 1990 року Чорновіл став народним депутатом, був активним членом Народного Руху України та його головою з 1992-го. Тричі обирався депутатом Верховної Ради України (1990, 1994, 1998). Чорновіл всіляко намагався створити умови для самоствердження, самореалізації національного організму, набуття економічної могутності, культурного розвитку, втілення в життя соборницької ідеї, надання Україні суб'єкта міжнародного співтовариства.

За книгу “Лихо з розуму” став Лауреатом Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975) та Лауреатом Шевченківської премії (1996).

25 березня 1999-го Чорновіл загинув в автомобільній катастрофі під Борисполем за нез’ясованих обставин.

У 2000 р. йому посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.