Документальна онлайн-виставка
«До 150-річчя від Дня народження М. Грушевського»

 

Грушевський Михайло Сергійович (нар. 17 (29) вересня 1866 24 листопада 1934, Кисловодськ, РРФСР) – вчений світового рівня, творча спадщина якого нараховує  близько двох тисяч праць з історії, історіографії, соціології, літератури, етнографії, археології, фольклору.

Народився Михайло Грушевський в м. Холм (нині м. Хелм, Польща). Із часом його родина переїхала на Кавказ, де Михайло навчався у 1-й Тифліській класичній гімназії. У 1890 році закінчив історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. В університеті Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За успіхи в науковій роботі його залишили на кафедрі для подальшої наукової та педагогічної роботи як професорського стипендіата. У травні 1894 р. він захистив магістерську дисертацію і отримав ступінь магістра. Того ж року за рекомендацією Антоновича  Михайла Грушевського призначили на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії Львівського університету. Саме у Львові Михайло Грушевський розпочав активну науково-організаторську діяльність, написав численні наукові праці та видав томи документів з історії України. Він створив власну наукову школу. Михайло Грушевський активно займався громадсько-політичними справами, був одним із засновників Української національно-демократичної партії (1899). Підтримував ідею автономії українських земель у складі Австро-Угорщини.

Після революції 1905-1907 рр. Михайло Грушевський переніс свою діяльність до Києва. У ніч з 3 на 4 березня 1917 р. під тиском революційних подій в Росії в Києві утворилася Українська Центральна Рада (УЦР). Період існування та діяльності Центральної Ради став періодом найвищого злету політичної, громадської та державної діяльності Михайла Грушевського. Він був одним з головних ідеологів української революції, творцем її концепції й разом із УЦР пройшов шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної України.

Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Згідно з Другим Універсалом Центральна Рада почала розробку закону про автономний устрій України. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 р. Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність та суверенітет української держави. Під керівництвом Михайла Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Однак цьому документу не судилося бути втіленим, бо того ж самого дня в Києві стався державний переворот на чолі з Павлом Скоропадським, і Михайлу Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності Михайла Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею.

У березні 1919 року емігрував до Праги, потім до Відня. В еміграції Михайло Грушевський продовжував свою публіцистичну та наукову діяльність. Крім того, він долучився до створення міжнародної організації – Комітету незалежної України, яка інформувала світову громадськість про політичні цілі українського народу, а також заснував у Празі Український соціологічний інститут.

У грудні 1923 р. Михайла Грушевського заочно було обрано академіком кафедри історії українського народу Всеукраїнської Академії наук України (ВУАН), а на початку березня 1924 р. за дозволом ЦК КП(б)У вчений повернувся в Україну,  де розгорнув активну діяльність в напрямку розбудови радянської історичної науки. У цей час історик продовжував працювати над своїми фундаментальними працями – «Історія України-Руси» та «Історія української літератури».

З осені 1929 року почався погром наукових установ, створених Михайло Грушевським. Одночасно почалася критика історичних і політичних поглядів вченого. 7 березня 1931 р. Михайло Грушевський переїхав до Москви, а 23 березня його заарештували та звинуватили у керівництві неіснуючою контрреволюційною організацією «Український національний центр». Він визнав себе винним і невдовзі його звільнили з-під арешту. Однак здоров’я М. Грушевського та його моральні сили були підірвані.

У жовтні 1934 р. він поїхав лікуватися до одного з кисловодських санаторіїв.  Несподівано вчений захворів і невдовзі після операції помер. Його тіло було перевезене до Києва та поховане на Байковому цвинтарі.

 

Фото 1. Кримінальна справа на М. Грушевського.

 

Фото 2. Лист про складання іспиту на ступінь магістра М. Грушевського, ф. 16, оп. 469, спр. 165, арк. 1;

 

Фото. 3. Лист М. Грушевського до В. Винниченка. Грудень 1908 р. Львів.
ЦДАВО України, ф. 1823, оп. 1, спр. 26, арк. 50-51.  

 

Фото 4. Другий Універсал Української Центральної Ради, з підписом М. Грушевського. 3 липня 1917 р.
ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 5, арк. 15-17. 

           

Фото 5. Поштова листівка з фотографією М. Грушевського, датована 1917 р.
ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 489, арк. 3.

 

Фото 6. Фотографія М. С. Грушевського за робочим столом в квартирі на вулиці Паньківській, 9.
Ф. 1235, оп. 1, спр. 923, арк. 4.

 

Фото 7. Витяг з метричної книги церкви Іоанна Богослова м. Холм Люблінської губернії про народження. і хрещення М. С. Грушевського.
Ф. 1235, оп. 1, спр. 23, арк. 47.

 

Фото 8. Похвальний лист, виданий учню 7 класу 1-ої Тифліської гімназії М. С. Грушевському, за відмінні успіхи у навчанні і поведінці.
Ф. 1235, оп. 1, спр. 24, арк. 5.